Напередодні нового року та з нагоди 110-річчя баскетболу України Федерація баскетболу України випустила історичну книгу – «Баскетбол України». Авторами книгу виступили Анатолій Волошин та Руслана Сушко.

Вчена Рада Національного університету фізичного виховання і спорту надала цьому аналітичному дослідженню значення монографії. У книзі окреслені усі етапи розвитку українського баскетболу, від першого офіційного матчу до сьогодення. Видання уже можна придбати в інтернет магазині ФБУ за цим посиланням.

Попри важкі часи, які переживає нині книговидавнича справа, Федерація баскетболу України невпинно нарощує випуск літератури. Серед праць, які побачили світ за останні кілька років, як методичні, так і науково-дослідницькі твори. Особливе місце займають роботи з історіографії. Найбільше пощастило авторам і пошуковцям з матеріалами, що ведуть прихильників цієї найпопулярнішої гри до перших днів її виникнення на українських теренах.
Першими доторкнулися до дійсної історії української «кошиківки» львів‘яни О.Вацеба, Л.Дерибаба, Р.Мозола, О.Нога, Є. Приступа, І.Яремко та інші. Завдяки їм ми дізналися про перші офіційні ігри, клуби і команди, які поширювали гру, власні чемпіонати, участь українців у міжнародних турнірах.

Чимала заслуга у новому «прочитанні» баскетболу належить і киянам, насамперед ветерану спортивної журналістики, більшість творів якого присвячені олімпійській тематиці Анатолію Волошину. Разом із заслуженим майстром спорту, чемпіонкою Європи, гравчинею збірної України Русланою Сушко, яка готувалася до захисту докторської дисертації, ще 2014 року вони видали досить таки об‘ємну працю «Баскетбол України». Вчена Рада Національного університету фізичного виховання і спорту надала цьому аналітичному дослідженню значення монографії.

І от прихильники баскетболу збагатились доповненим і значно розширеним перевиданням цього твору, яке, переборюючи труднощі сьогодення, здійснило ТОВ «Новий Друк».
Про історію українського баскетболу, і не лише про це, наша розмова з олімпійським чемпіоном, заслуженим майстром спорту Анатолієм Поливодою.

- Анатолію Івановичу, дослідники в один голос відзначають, що наша улюблена гра народилася на західних теренах України в умовах конституційної монархії Австро-Угорщини, якій тоді належала Галичина. Проте відомо, що і на Донбасі, звідки ви родом, баскетбол здавна набув неабиякої популярності. Відомо, що ви ще у юнацькому віці вперше стали чемпіоном Європи, а 1967 року, у 20-річному віці - здобули титул чемпіона світу серед дорослих, у 25-ть стали олімпійським чемпіоном. Що цьому сприяло?

- Перш за все те, що у нашому шахтарському краї, де над усе цінують фізичний гарт людини, фізичній культурі і спорту приділялася належна увага. Я, наприклад, маючи зріст біля двох метрів, юнаком не знав якому виду спорту надати перевагу. В нас відверто закривали очі на фінансові та інші заборони, усвідомлюючи, що без постійної опіки виховати здорове покоління, а тим паче олімпійських чемпіонів, неможливо. Численні шахти, заводи, автопідприємства змагалися між собою, хто побудує кращий палац спорту, створить умови для занять. Впевнений – не було б у нас Сергія Бубки, аби його з тренером та кількома талановитими підлітками не «перетягнули» з Луганська до Донецька. Мене запрошували тренери з легкої атлетики, веслування, боксу, боротьби, навіть регбі. Та їх усіх випередив Володимир Олексійович Шаблінський, тренер київського «Будівельника». Його багатоходова комбінація, яку завершували у Донецьку капітан команди Віталій Ков‘янов та Вадим Гладун, завершилась зарахуванням до цієї команди, а потім і вступом до КДІФК.
Я вчився натхненно і наполегливо, прагнув стати гідним членом успішного колективу. Зі мною працювали абсолютно усі. Спочатку особливу увагу приділили техніці, приборканню м‘яча. Статуру мав баскетбольну. Складений із самих м‘язів, був на подив рухливий і гнучкий.
- А як так сталося, що після двох Олімпіад - у Мехіко, де ви 1968 року стали бронзовим призером, та Мюнхені, 1972 рік, – золотим, ви зникли із баскетбольного небосхилу? Про вас журналісти писали та писали б.

- Упертість у навчанні не завжди приносить позитивний ефект. Мене підвело серце і саме під час найвідповідальнішого фінального матчу Спартакіади народів СРСР проти збірної Москви 1971 року, де українці мали вдруге здобути золоті медалі чемпіонів. Тренери і лікарі прогавили поглиблене медичне обстеження. Перевтома далася взнаки. Недарма кажуть, що серце – не камінь.

- Згодом ви виходили на майданчик вже у якості тренера, викладача кафедри фізвиховання Київського держуніверситету. За іграми баскетболістів спостерігали лише з трибун. Яке враження на вас справляв наш чоловічий баскетбол?

- Не приховую, діставав велику насолоду від гри вихованців команд Києва, Одеси, Дніпропетровська, Харкова – Олександра Білостінного, Володимира Ткаченка, Олександра Сальникова, Валерія Гоборова, Станіслава Медведенка, Геннадія Чечуро, Віктора Бережного. У Чернігові зростав Олександр Волков, Луганську – Олексій Лень, Черкасах - Святослав Михайлюк. Усі ці названі – справжні аси баскетболу, самобутні гравці, яким аплодував світ. Вони відомі усьому світові, наша гордість.

- Тож, як, ознайомившись із цією книгою, де про них згадується не одного разу, ви оцінюєте історію українського баскетболу?

- Вона велична, а, головне, цікава. Захоплює навіть розділ «У регіонах», де автори спромоглися відтворити картину появлення, становлення і розвитку гри у найвіддаленіших куточках нашої країни – від Ізмаїла до Сум, від Луцька до Сєверодонецька. Єдине – невеликий наклад – лише тисяча примірників. Минув тиждень, а книги вже немає. Не забуваймо, що в нас понад 300 дитячо-юнацьких спортивних шкіл, де розвивають баскетбол, навчається 10 тисяч юнаків та дівчат. До тисячі команд беруть участь у республіканських та обласних змаганнях. До небачених розмірів розрослася Всеукраїнська юнацька баскетбольна ліга. Кому як не їм вчитися на прикладі старших.

Хочу підкреслити ще й такий факт: знанням історії власного спорту, зокрема баскетболу, може похвалитись не кожна країна. Велика дяка Федерації баскетболу України, яка видала таку цікаву і корисну роботу про історію гори, на яку попервах казали «кошиківка».

Видання уже можна придбати в інтернет магазині ФБУ за цим посиланням.

СПОНСОРЫ И ПАРТНЁРЫ

  • City Center
  • ФСО Динамо Украины
  • ОГФБ
  • Клиника Святой Екатерины
  • Errea
  • ООФБ
  • Concert
  • Atlantic Garden Resort Hotel
  • PARK Residence
  • Кривоозерская
  • Old Boy Barbershop